«Не дамо знищити нашу річку!» — конфлікт на Чернігівщині
Поблизу м. Семенівка Чернігівської області підприємець до свого поля, на якому вирощує картоплю для чіпсів, проклав труби в річку Ревна, звідкіля має намір брати воду для поливу. Місцевий люд обурився такій затії і готовий до радикальних дій.
Неподалік міста Семенівка Чернігівської області зберігся ботанічний заказник місцевого значення «Кривуша», назва якого походить від однойменного села, де ще кілька років тому жили люди. Уздовж цього заказника протікає річка Ревна, яка бере свій початок з Понурівських боліт сусідньої Росії, протікає через територію усієї Семенівщини і впадає у Снов.
Нещодавно через територію цього заказника проклали майже півметрову в діаметрі трубу, якою вода з річки надходитиме на поле, де вирощується картопля для чіпсів. Для цього найближчим часом планують встановити на березі Ревни помпи, які качатимуть воду.
Це неабияк збурило місцевий люд, а найбільше – семенівців; хоча не всіх – багато людей до цього ставляться з розумінням і навіть пропонують компроміс керівництву картопляного господарства.
– Нехай поставить на річці дві греблі, щоб вода збиралася тутечки, і тоді ми не будемо проти цих труб, – висловлює свої міркування корінний мешканець Семенівки Микола Селюков, – або, як варіант, зведе десь сховище і бере звідси воду. Бо так, як зроблено зараз, то це, я вважаю, свавілля. І так річка обміліла, то скоро і покупатися не буде де – ні нам, ні нашим дітям.
Ті, кому не подобається затія качати річкову воду, закидають на адресу певних структур, мовляв, як можна надавати дозвіл на таку ініціативу?
– Я телефонував у різні відомства з цього приводу і там відповідають, що вони не в курсі взагалі, – дивується Олександр Байдала, і додає: – Ми й так тут живемо на прикордонні, як на пороховій бочці, так ще й воду забирають… Подивіться, яка гарна у нас природа, і це останнє хочуть знищити.
Місцеві розповідають, що колись Ревна розливала свої потоки аж ген куди, а нині залишилася лише третина річки. На очах вона занепадає і мимоволі перетворюється на вузьку лугівку. Почистити б її, та де ж грошей стільки взяти? А врятувати цю річку ще можна – впевнені люди. І жаліються: шкода, що нікому ця проблема не потрібна — ані екології, ані прокуратурі, ані іншим структурам.
– Нам сказали, що лише на один проект дамби потрібно 2 мільйони гривень, а де наша громада стільки грошей знайде? – бідкається семенівець Микола Байдала. – А рятувати річку треба! Зникнуть малі річки, згинуть і Десна з Дніпром. Треба ставити дамбу обов’язково, і краще хоча б дві.
Противники річкового водозабору хочуть дізнатися: на якій підставі відповідні структури надавали дозвіл підприємству з прокладання труб територією заказника і загалом викачування води з річки?
– Керівник підприємства каже, що десять років поспіль брав воду і нічого ніхто йому не казав, – розповідає Олексій Васильович із Семенівки (прізвища не захотів вказувати, – Авт.). – Але до цього часу він забирав воду з нашого каналу, а не безпосередньо з річки. Ви ж бачили які величезні труби прокладені! Якщо по цих трубах буде викачуватися вода на поля, то можна тільки уявити, що буде вже за пару років з тією річкою? І якщо є дозвільні документи на викачування води з річки, то слід перевірити, хто ж все-таки надавав такі злочинні, на мою думку, дозволи? Адже труби прокладені по всій території природного заказника. Якщо ми будемо керуватися тільки тим, що гроші правлять світом, то природа зникне взагалі.
Батьки, діти яких не думають, за їхніми словами, нікуди виїжджати, побоюються, що з часом не буде де й відпочити, адже річка й так щороку міліє, а коли почнуть висмоктувати воду, та ще й цілодобово, то річка не встигатиме поповнюватися.
– Я нічого негативного не маю до самого аграрія і до діяльності його підприємства, але в той же час вважаю, що його дії незаконні, – обурюється Лілія Голубенко з Семенівки. – Він пішов проти самої природи. На Семенівщині працює багато аграріїв, є й такі, що займаються теж картоплярством кілька років поспіль, але ніхто з них так не вчиняє – не забирає воду з річок! Я тут народилася, тут пройшла певна частина мого життя… Тож хочу, щоб не тільки мої діти сюди, на річку, приходили, а й діти моїх дітей теж змогли відпочивати серед такої гарної природи.
У цій екологічно-водяній історії є ще один момент: людей дивує той факт, що керівництво підприємства, яке проклало труби, не провело опитування серед жителів. І тут, як мені здається, вони мають рацію. Можна було принаймні спробувати знайти компроміс. Заодно запропонувати місцевим якісь варіанти, і серед цих альтернатив знайти спільне рішення проблеми.
Заради об’єктивності треба зауважити, що серед місцевих мешканців керівник картопляної компанії Денис Стаценко в пошані. Його тут дійсно поважають, і насамперед за те, що люди мають роботу й непогані заробітки. І навіть ті, кого можна віднести до його опонентів, позитивної думки про діяльність підприємства загалом, за винятком отієї «авантюри» з водою. Та й бізнес свій попервах не так легко давався. Це вже пізніше він дещо «розкрутився». А започатковував справу за кредитні кошти. І через власні мозолі та наполегливість зумів своє підприємство вивести в рентабельне й успішне.
– Ну можна ж зробити якийсь резервуар, який буде наповнюватися і звідкіля надходитиме вода на поля, і це не буде шкодити річці, – розмірковує Лілія Голубенко. – Денис Борисович (керівник господарства, – Авт.) й справді багато надає робочих місць, а відтак завдяки його підприємству розвивається наша Семенівщина. Але що стосується труб і води, то це треба робити трохи інакше, бо ми втратимо річку, а він тоді переїде на інші площі…
У свою чергу Денис Стаценко – засновник ТОВ «Поліська картопляна компанія», якого, до речі, у березні цього року обрали президентом Української асоціації виробників картоплі, – каже, що чіпсова картопля, вирощуванням якої він займається, потребує, на жаль, на відміну від столової, значно більше поливу. І якщо не «поїти» її постійно й посилено, то урожаю не слід очікувати.
– Ми займаємося у Семенівському районі вирощуванням картоплі для чіпсів з 2011 року. І весь цей час її поливаємо, – пояснює Денис Стаценко. – Цьогоріч постало питання сівозміни і ми перемістилися на інші площі. Відтак картопля потребує зрошення. Як тимчасовий варіант було прийнято рішення прокласти трубу, по яких вода вже цієї пори надходитиме з річки Ревна на картопляні поля. Водночас розробляємо проект, згідно з яким уже наступного року маємо намір задіяти стаціонарну систему поливу. Для цього слід прокласти стаціонарну трубу з урахуванням обговорення з громадськістю та оцінки впливу на довкілля. Ця ситуація, що виникла зараз, є тимчасовим технічним рішенням. Нині воду ми використовуємо згідно офіційного дозволу, тож ми можемо брати 900 тисяч кубів на рік. У місці, де ми зараз беремо воду (не з річки Ревна, – Авт.), встановлені помпи, які обладнані відповідними лічильниками. Звіти ми надаємо регулярно в Деснянське управління водних ресурсів.
Слід зазначити, що до цього часу підприємство використовувало воду з каналу, який наповнювався з річки Устіж. Деякі люди припускають, що вода з цієї річки зникла саме через висмоктування її підприємством, і тому не хочуть, аби така ж доля спіткала і Ревну. Не впевнений, що це так і є, бо за останні роки більшість річок на Чернігівщині обміліли не через водозабори, а за інших причин. Хоча все може бути. Краще нехай в цьому розбираються фахівці-екологи.
– Так, ми дійсно усі ці роки брали воду з Устіжа, водостік якої у десять разів менший, ніж у річці Ревна, до якої прокладена труба, – деталізує директор ТОВ «Поліська картопляна компанія». – За цей час річка не висохла, не зникла. Тим більше спеціалісти з Деснянського басейнового управління відслідковують рівень води. Тож і з річкою Ревна нічого не станеться від нашого поливу.
Денис Стаценко розповів, що рослина, яка споживає воду, використовує її всього 0,2% від усієї кількості, що подається. Решта або випаровується, або входить в ґрунтові води. Так що по факту вода нікуди не зникає, а залишається тут, у землі.
Серед претензій, які «летять», мов стріли, після прокладання труби на адресу картопляного підприємства, є й «містечкові». Закидають керівникові господарства, що він нібито не місцевий, а киянин, і йому начебто байдужі проблеми тутешніх жителів. Але, як на мене, такі судження – це чисто суб’єктивна і безпідставна думка.
Місцеві жителі з навколишніх сіл, зокрема з Іванівки та Машевого, цілком позитивно ставляться до справи, над якою опікується Денис Стаценко. Вони розповіли багато чого про добрі справи підприємства, яке очолює молодий, перспективний і амбітний керівник. І хоча ці позитиви не є предметом цієї статті, все ж таки я теж упевнений, що саме завдяки таким от керівникам, як Денис Стаценко, може відродитися економіка України. От тільки екологія – не другорядний чинник, який при усіх економічних показниках та досягненнях повинен бути обов’язково врахований. Інакше люди можуть вдатися до активних дій.
– Якщо влада нічого не вдіє, то нехай тоді на нас не ображаються – ми самі тут наведемо порядок, і щоби потім не говорили, що народ винний в усьому, – саме так висловився один із противників проведення «водної» труби до Ревни, житель Семенівки.
Цікавіше – у відео:
Сергій Кордик. Фото — автора
